1 Царств 17

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Давид і Ґоліаф

17 Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. ² Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. ³ Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.

⁴ Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь^[a], ⁵ у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів^[b]. ⁶ На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. ⁷ Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів^[c]. Перед ним стояв його щитоносець.

⁸ Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. ⁹ Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». ¹⁰ Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». ¹¹ І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.

^12 [d] Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. ¹³ Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий—Авінадав, а третій—Шамма. ¹⁴ Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, ¹⁵ а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.

¹⁶ Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.

¹⁷ Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу^[e] підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. ¹⁸ А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. ¹⁹ Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».

²⁰ Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. ²¹ Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.

²² Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. ²³ Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. ²⁴ А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.

²⁵ Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».

²⁶ Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний^[f] филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»

²⁷ Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».

²⁸ Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»

²⁹ «Що я такого зробив,—здивувався Давид,—невже й поговорити не можна?» ³⁰ З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. ³¹ Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.

³² Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».

³³ Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат^[g], а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».

³⁴ Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, ³⁵ я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. ³⁶ Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. ³⁷ Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина».

Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».

³⁸ Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. ³⁹ Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання.

«Я не можу ходити в цьому, я не звик»,—пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. ⁴⁰ Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.

⁴¹ Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.

⁴² Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним^[h] та ставним, не сприйняв його всерйоз. ⁴³ Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. ⁴⁴ «Іди-но сюди,—сказав він,—я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»

⁴⁵ Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. ⁴⁶ Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. ⁴⁷ Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»

⁴⁸ Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. ⁴⁹ Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.

⁵⁰ Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.

⁵¹ Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой—мертвий, вони кинулися навтіч. ⁵² Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата^[i] і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона. ⁵³ Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір.

⁵⁴ Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі.

⁵⁵ Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?»

Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». ⁵⁶ Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».

⁵⁷ Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.

⁵⁸ «Чий ти син, юначе?»—спитав його Саул.

Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».