Руфь 1

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Голод в Юдеї

1 У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. ² Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі^[a]. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії^[b] з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. ³ Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. ⁴ Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої—Рут. Прожили вони там десять років. ⁵ А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка.

Наомі йде додому

⁶ Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. ⁷ Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. ⁸ І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. ⁹ І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися.

¹⁰ Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу».

¹¹ Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? ^12-13 Тож ідіть! Повертайтеся, дочки! Я надто стара, щоб завагітніти. І навіть якщо уявити, що є надія сьогодні вночі мені понести й народити синів, чи будете ви через це чекати, доки вони підростуть? Хіба ж маєте ви страждати без чоловіків? Ні, дочки мої. Це б засмутило мене дужче, ніж вас! Рука Господня проти мене!»

Рішення Рут

¹⁴ І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. ¹⁵ Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» ¹⁶ Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! ¹⁷ Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». ¹⁸ Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.

¹⁹ І пішли вони далі вдвох, аж доки не дійшли до Віфлеєма. Як дісталися вони до Віфлеєма, все місто аж гуло про них. Жінки казали: «Невже це справді Наомі?!» ²⁰ Наомі відповідала їм: «Не називайте мене Наомі, звіть мене Марою^[c], бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким. ²¹ Коли йшла звідси, у мене було все, а коли Господь повернув мене сюди, я не маю нічого. Тож навіщо називати мене Наомі? Якщо сам Господь послав мені страждання, і сам Всемогутній був до мене жорстокий!»

²² Отож Наомі й моавська жінка на ім’я Рут прийшли з полів моавських. (Рут була невісткою Ноамі, яка повернулася разом з нею). Вони повернулися у Віфлеєм на початку ячмінних жнив.