3 Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

² Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

³ Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

⁴ Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

⁵ обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

⁶ у темноті мене посадив, мов померлих давно...

⁷ Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

⁸ І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

⁹ Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

¹⁰ Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

¹¹ Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

¹² Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

¹³ пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

¹⁴ Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

¹⁵ Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

¹⁶ І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

¹⁷ і душа моя спокій згубила, забув я добро...

¹⁸ І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

¹⁹ Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

²⁰ душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

²¹ Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

²² Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

²³ нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

²⁴ Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

²⁵ Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

²⁶ Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

²⁷ Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

²⁸ нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

²⁹ хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

³⁰ хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

³¹ Бо Господь не навіки ж покине!

³² Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

³³ бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

³⁴ Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

³⁵ щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

³⁶ щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

³⁷ Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

³⁸ Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

³⁹ Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

⁴⁰ Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

⁴¹ підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

⁴² Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

⁴³ закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

⁴⁴ закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

⁴⁵ Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

⁴⁶ наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

⁴⁷ страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

⁴⁸ Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

⁴⁹ Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

⁵⁰ аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

⁵¹ моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

⁵² Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

⁵³ життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

⁵⁴ Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

⁵⁵ Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

⁵⁶ Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

⁵⁷ Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

⁵⁸ За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

⁵⁹ Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

⁶⁰ Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

⁶¹ Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

⁶² мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

⁶³ Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

⁶⁴ Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

⁶⁵ Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

⁶⁶ Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

4 Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!

² Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!

³ Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:

⁴ язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...

⁵ Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...

⁶ І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...

⁷ Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,

⁸ а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...

⁹ Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...

¹⁰ Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...

¹¹ Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!

¹² Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...

¹³ Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...

¹⁴ По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.

¹⁵ Уступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!

¹⁶ Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...

¹⁷ Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...

¹⁸ Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...

¹⁹ Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...

²⁰ Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.

²¹ Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!

²² Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!

5 Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

² наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

³ Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

⁴ Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

⁵ У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

⁶ До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

⁷ Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

⁸ Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

⁹ Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

¹⁰ Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

¹¹ Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

¹² Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

¹³ Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

¹⁴ Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

¹⁵ втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

¹⁶ Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

¹⁷ тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

¹⁸ через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

¹⁹ Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

²⁰ Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

²¹ Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

²² Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

¹⁹ Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,

²⁰ новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє,

²¹ маємо й Великого Священика над домом Божим,

²² то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!

²³ Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

²⁴ І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків.

²⁵ Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

²⁶ Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,

²⁷ а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників.

²⁸ Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках,

²⁹ скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

³⁰ Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!

³¹ Страшна річ упасти в руки Бога Живого!

³² Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань.

³³ Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так.

³⁴ Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.

³⁵ Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.

³⁶ Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

³⁷ Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!

³⁸ А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає.

³⁹ Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі.

Read full chapter